Поділитися: 
Микола Самокіш. Щорс у бою під Черніговом, 1938 рік (Фото:Чернігівський обласний художній музей ім. Григорія Ґалаґана)
Автор: Олег Шама
Микола Щорс, юний підпоручик царської армії, несподівано пристав до більшовиків і зробив у їхньому війську блискучу кар’єру. Втім його злет у 1919-му перервала куля, найшвидше, що пущена за наказом з Москви.
«Як упав же він з коня та й на білий сніг», — цього вірша Павло Тичина написав взимку 1918−1919-го, а через вісім місяців було вбито Миколу Щорса. Про кого конкретно писав поет, невідомо. Але з роками ці рядки мимоволі стали прив’язувати до червоного комбрига. Хоча насправді вони б більше пасували демонтажу пам’ятника Щорсу 9 грудня цьогоріч.
Кличко дозволив знести пам'ятник Пушкіну і Щорсу. Що заважало раніше – Олександр Алфьоров
https://www.youtube.com/watch?v=ni16z0wYVB8
Це був час другої українсько-радянської війни 1919 року. Перша ніби затихла роком раніше на час відволікаючих переговорів між делегацією московських більшовиків з представниками уряду гетьмана Павла Скоропадського. Це перемир’я попри його умови Москва використала, аби в 30-кілометровій нейтральній зоні між Україною і Росією сколотити нові загони для чергового нападу.
Саме там між українською Чернігівщиною та російською Брянщиною і намалювався Микола Щорс. До рідного містечка Сновськ він, 22-річний підпоручик ще недавно царської армії, повернувся комісованим після лікування від туберкульозу в Сімферополі. Батько Щорса був залізничником — доволі поважна соціальна страта — і в своєму домі мав навіть прислугу. Пізніше різні автори брехатимуть, що герой походив з бідної селянської родини.
У ті часи в багатьох в головах, а надто в молоді спостерігалася ідеологічна каша, і вони кидалися до тих, чи до тих потуг, аби якось самореалізуватися. Ми напевно не взнаємо, який лихий сподобив Щорса пристати саме до більшовиків — за переказами він після Сімферополя встиг повештатися десь у Поволжі, а там і підхопив червоного віруса.